Дмитро Марченков про виступи в українській Суперлізі, три роки в Орську та свого головного критика

Дмитро Марченков дав велике інтерв’ю порталу Stavkinasport.com

В січні Марченкова було визнано гравцем місяця у ХСУ. Він набрав 14 очок (8+6) в 10 матчах. В спілкуванні з кореспондентом Stavkinasport.com Дмитро розповів про виступи в українській Суперлізі, згадав три роки в Орську та назвав свого головного критика.

Найкращий нападник січня

― Дмитре, січень був твоїм місяцем?

― За рахунок командної роботи вдалось досягти цього результату. Вдавалося грати, перемагати, набирати очки. Коли є взаєморозуміння, всі, як то кажуть, дружно гребуть в одному човні до результату ― перемоги, то і особисті результати ростуть.

― «Сокіл» ― новачок українського чемпіонату. Вдалось вже налагодити командну хімію?

― Думаю, ми ще знаходимося в процесі притирання. В плані ігрових поєднань перебуваємо в пошуку. Нічого, до старту плей-офф у нас є ще трохи часу. Ми готуємося. Основна наша ціль ― плей-офф раунд.

― Чи комфортно почуваєш себе в «Соколі»?

― Так, цілком. Багато знайомих хлопців тут виступає. Коли я їхав в київську команду, тут були відомі мені імена. З кимось вдалось в минулому виступити в одному клубі, з кимось грали в одному чемпіонаті один проти одного. Ніякого дискомфорту не відчуваю. Є взаєморозуміння з тренерським штабом, керівництвом. Все чудово.

― Колишні партнери в новому клубі допомагають швидше освоїтися?

― Дійсно, в цьому є позитивний момент, влитися легше. Справа в тому, що хокейний світ тісний. І практично не буває таких ситуацій, щоб в новій команді гравець нікого не знав.

― Хто головний в роздягальні? Може, досвідчений захисник Денис Петрухно чи Сергій Дорофєєв?

― Навіть не знаю. У нас так ролі не розподіляються. Всі головні. Стараємося разом розмовляти, обговорювати ігри. Зрозуміло, що, як і в любому колективі, з кимось більше спілкуєшся, а з кимось менше. Просто не можна сказати, що серед гравців є хтось головний. «Сокіл» ― єдиний колектив. Всі стараємося привносити щось корисне на лід, в роздягальню. Головне ― створювати позитивний настрій.

― Які тем, окрім хокею, обговорюються в команді?

― Зараз ― зимові Олімпійські ігри в Пекіні та поновлення Ліги чемпіонів. В основному говоримо про спорт. Всі цікавляться різними дисциплінами, слідкують за подіями.

Іноді обговорюємо фільми та серіали. Коли проходив чемпіонат Європи по футзалу, цікавим було протистояння України та Росії. Гарячою темою став січневий тенісний матч Рафаеля Надаля та Даніїла Мєдвєдєва на Australian Open.

Насправді тем багато, просто панує все-таки спорт. Воно і зрозуміло. Іноді ще обговорюємо побутові моменти.

― Зараз «Сокіл» йде практично на рівних в турнірній таблиці з «Краматорськом» та «Маріуполем». Задача команди ― зайняти друге місце? Все-таки нагнати «Донбас» вже непросто. 

― Для будь-якої команди, котра ставить перед собою високі задачі, важливо показувати максимальний результат незалежно від обставин. Хочемо піднятися в турнірній таблиці регулярного чемпіонату як можна вище. Будемо для цього робити все можливе.

― Чи комфортно грати в клубі, котрий з моменту свого заснування ставить перед собою найвищі цілі?

― Вважаю, що в будь-якому виді спорту так повинно бути. Для чого взагалі йдуть в професійний спорт? Так, є момент з популяризацією, бажанням нести спорт в маси. Але для чого ми з дитинства тренуємося, ростемо, розвиваємося? Щоб вигравати та показувати результат. Якщо, виходячи на лід, ти не прагнеш перемогти в конкретному матчі і в результаті стати чемпіоном, навіщо тоді цим займаєшся?

― Є ж приклад іншої української команди ― «Альтаіра». Колектив в силу обставин прагне в першу чергу розвивати молодь, а не вирішувати турнірні задачі.

― «Альтаір» входить в систему іншого клубу. У дружківців дійсно стоїть задача вирощувати молодь, аби ці хокеїсти з часом підіймались в першу команду та ставали гравцями національної збірної.

Вони молоді, але в кожному матчі б’ються та хочуть перемагати. Це відчувається. Вони не виходять на лід з думкою про поразку тільки тому, що знаходяться на стадії розвитку та формування себе як професійних хокеїстів. Вони так само, як і всі, борються та хочуть виграти матч. Не думаю, що їх налаштованість відрізняється якось від інших команд.

― А у тебе налаштованість однакова і на «Донбас», і на команди-аутсайдери?

― Намагаюсь готуватись до всіх однаково. Прагну виходити та барабанити на повну. Може у когось і виникають проблеми з цим, глянувши на положення команд в турнірній таблиці. Але це все психологія. Кожен справляється з нею по-своєму.

― Ти зараз проводиш один з самих результативних сезонів в своїй кар’єрі. Слідкуєш за своєю статистикою?

― Буває, але тільки якщо хтось скидає мені цю інформацію. Ось як раз нещодавно надіслали посилання на матеріал про те, що мене визнали найкращим в січні. Тоді і дізнався свої показники за місяць. А так стараюсь на це не відволікатись, сам не перевіряю. Просто від гри до гри рухаюсь далі та хочу бути корисним команді.

― Командний результат це головне?

― Звичайно. Кому буде цікаво забити 50, віддати 50, а команда, умовно, на останньому місці в таблиці. Гіперболізую, звісно, але суть, думаю, зрозуміла.

― Наскільки важливо провести першу результативну дію в новій команді?

― Для нападника кожну гру, зміну важливо виконувати результативні дії. Це викликає позитивні емоції.

Якщо вийшов на лід і твоя ланка зі старту закидає шайбу, настрій зовсім інший. Причому не важливо, приймав ти участь в результативній атаці чи ні.

З’являється азарт, більше включаєшся в матч, настрій інший. А не складається гра ― стає тяжче. Доводиться в такому випадку жили напружувати, щоб виправити ситуацію. Після голу чи результативного паса почуваєш себе більш розкуто.

 

Сім сезонів в ВХЛ

― Ти з Магнітогорську. Мрія була грати за «Металург»?

― Звичайно. Магнітогорськ ― це невелике місто з чисельністю трохи менше ніж півмільйона. Кожний хлопчик, котрий приходить в хокейну школу, мріє грати не за «Ак Барс» та «Авангард», а за «Металург». Я не виключення. Не я перший, не я останній.

― Зараз мрія змінилась?

― З віком все змінюється і мрії теж. Мої змінились як в плані спорту, так і сім’ї, життя.

― Про що ти мрієш в хокеї?

― Вигравати в кожній грі. Було б непогано.

― Так же не цікаво…

― Як не цікаво? А якщо виходиш і постійно програєш? Ось це було б дійсно не цікаво.

Перемоги ніколи не даються легко. Навіть коли рахунок великий.

Вболівальники дивляться на фінальний результат 7:1 та думають, що перемога далася в пів-сили. Рахунок на табло не завжди відображає зміст матчу.

― Ти провів 7 сезонів в ВХЛ ― 231 матч. Якийсь клуб закарбувався в пам’яті?

― Три роки провів в Орську. Моя дружина родом з цього міста. В «Південному Уралі» були хороші умови. Я провів в клубі практично половину моєї кар’єри ВХЛ. Там було добре, тепло, вболівальники класні. Але ні про один клуб, в котрому я виступав, не скажу нічого поганого. Скрізь було комфортно. Просто в Орську провів вагомий відрізок часу.

― З дружиною в Орську познайомились?

― Ні, раніше. Це збіг вийшов. Познайомились в Ханти-Мансійську. Просто життя так повернулось, що в результаті поїхав грати в Орськ.

― В якому клубі панувала найбільш дружня атмосфера в роздягальні?

― Завжди в розмовах з хлопцями приводжу в приклад «Супутник» з Нижнього Тагілу. Я небагато часу провів в цьому клубі ― всього пару місяців. Але, напевне, той колектив запам’ятався.

Якщо хтось зайшов би до роздягальні через годину після завершення тренування, помітив би, що ніхто ще не почав перевдягатися. Така крута атмосфера панувала, що додому ніхто йти не поспішав.

При цьому повторюсь, що у мене у всіх колективах хороший настрій був.

― Це рідкість?

― Напевне, рідкість, коли в колективі ситуація така ― ні хитко ні валко. Все-таки хокеїсти проводять в команді довгий час, живуть разом, передсезонний збір проходять важкий. Це зближує. Завжди знаходяться спільні теми, багато друзів лишається. Який би відрізок я не згадав, в пам’яті тільки хороші моменти. Погане швидко забувається. Рідкість, коли навпаки спортсмени говорять, що грали в негативному колективі.

― В сезоні-2018/19 ти став другим по результативності в «Південному Уралі». Була 100-відсоткова довіра тренера?

― Так, саме так. Так і відбувалося. На початку сезону був один тренер. Не скажу, що у нас склались прекрасні стосунки. Довіри з його боку до мне не було. Коли головний змінився, команду очолив його асистент. Він виразив до мене довіру, за що я йому вдячний. Відплатив результатом.

Хлопці, з котрими мене поставили в одну ланку, підтримали. У нас голова в одну сторону дивилась, ми отримували колосальне задоволення від гри один з одним. По-моєму, наша трійка і стала найкращою в плані результативності сезону-2018/19.

― Тренерська довіра ― це головна складова успіху гравця?

― Коли хокеїст правильно до себе ставиться, викладається на тренуваннях, тоді так. Загалом, це якщо не головний момент, то точно один з ключових.

― В плей-офф того сезону команда зустрілась з найгіршим з можливих суперників ― ХК «СКА-Нева».

― Якщо згадати той сезон, то після Нового року у нас лишалось близько 15 ігор. Можу помилятись, але цифра приблизно така. Так ось, аби потрапити в плей-офф, потрібно було виграти 12 з них. І це також не гарантувало нам місце.

Свою задачу ми виконали ― виграли. При цьому на фініші рівна кількість очок була у трьох клубів ― «Південного Уралу», китайського «Ценг Тоу» та «Торпедо» з Усть-Каменогорську. В останній грі вони зустрічались один з одним. Нам необхідна була перемога китайської команди в основний час чи овертаймі. «Ценг Тоу» виграв по булітам, ми зберегли своє місце. Дуже емоційний був момент. Скажу, що тренер вірив в нас до кінця. Деякі хлопці, котрі отримали пропозиції із команд, котрі гарантували місце в плей-офф, вирішили піти. Зрозуміло, що вони не хотіли ризикувати та рано закінчувати сезон. Ми змогли зібратись та виступити єдиним кулаком. Про той сезон тільки позитивні емоції лишились.

Дружина ― головний критик

― Чому в «Соколі» ти обрав 13-й номер?

― Коли їхав в команду, наш генеральний менеджер Андрій Хапков поцікавився, який я хотів би взяти номер. 12-й був зайнятий, а 13-й ― вільний. У мене день народження 13-го, так що я погодився.

― А з 12-м була якась асоціація?

― До речі, ні. В дитинстві грав під 10-м. В молодіжці в Ханти-Мансійську фін приїхав та зайняв мій номер. По ієрархічній вертикалі не прийнято було мені грати під 10-м. Начальник нашої команди автоматично видав 12-й. Я спочатку не хотів, а потім виявилось, що тренер наш в молодості грав як раз під цим номером. Сміялись з цього. Виявилось, що не просто так мені це число дали.

― Ти забобонний?

― Не сильно. Нема у мене традицій якихось ― встати з лівої ноги, голову почесати правою. Нема такого.

― Тому і не здригнувся перед 13-м номером?

― Ні, звичайно. Я народився 13 жовтня 1995 року ― це як раз п’ятниця. І начебто нічего такого не сталось. Ніяких забобонів з цим числом нема.

― Чим ти цікавишся окрім хокею?

― Серіали дивлюсь, книжки читаю. Коли вдома, стараюсь більше уваги приділяти родині, сину. Йому в березні 2 роки буде.

― В Україну не став брати сім’ю?

― Ні. Логістика між країнами незручна. Для дитини тяжка дорога була б. Вирішили, що ліпше поки один поїду. Звичайно, важко без родини. Але на даному етапі необхідно просто потерпіти.

― Яку книжку читаєш?

― «Нове життя». Про психологію. Розповідає, як потрібно ставитись до себе, життя, ситуаціям різним.

До цього читав хорошу книгу. Спортсменам її рекомендую ― «Розум чемпіона».

Читається легко, дуже цікава, пізнавальна. Виділив для себе деякі речі.

― Свою життєву філософію вже сформував?

― Я тільки на шляху до цього. Знаю, що в будь-якій ситуації не збираюсь поступатись своїми принципами.

― В Києві подобається?

― Ми ж в Броварах базуємося, тому в Києві нечасто буваю. Пару разів. Перед Новим роком їздили з Русланом Аміровим, гуляли в центрі міста, по Софіївській площі, на ялинку подивились. Красиво.

― Обговорюєш хокей з дружиною?

― Звичайно. Вона мій головний критик. Як тренер.

― Рознос може влаштувати тобі?

― Не сказав би так.

― Я не січень маю на увазі ― в тому місяці ти був найкращим. А взагалі?

― Не без критики, звісно. Але стараюсь тримати себе в руках, коли вона розповідає мені, як потрібно грати в хокей.

Дружина завжди говорить свою думку, я вдячний їй за це. Іноді прям в дуже влучно.

Але бувають ситуації, коли ти не хочеш щось чути, а доводиться. Вона все рівно говорить те, що вважає за потрібне. З однієї сторони, це потрібно, щоб не розслаблятися. Якщо всі з дитинства будуть говорить, який ти молодець, то навряд чи щось хороше вийде. При цьому важливо навчитися правильно сприймати критику.

― Чи траплялось таке, коли тренер говорив, що ти в порядку, а дружина навпаки?

― Ніколи не чув таких слів від тренера. Не удостоївся ще такої честі. Дружина зазвичай підтримує. Старається знайти теплі слова навіть після невдалих ігор. Все рівно говорить, що я найкращий. У вигляді жарту може щось сказати неприємне, ми посміємось з цього та й все.

― В випадку зустрічі в плей-офф з «Донбасом», дебютант чемпіонату «Сокіл» зможе дати бій чинному чемпіону України?

― В плей-офф своя атмосфера. Нам потрібно туди дібратись ще, як і «Донбасу». Всі вийдуть битися, працювати на перемогу. Немало є прикладів, коли не вірили в команди, а їм вдалось здивувати. Взяти той же «Сент-Луіс» в НХЛ, котрий в середині сезону-2018/19 йшов останнім, а в результаті виграв Кубок Стенлі. Хто міг подумати про це? Потрапили в плей-офф, а там все змінилось.

Не пам’ятаю точно, хто сказав. Здається, Скворцов так прокоментував перемогу збірної Росії на чемпіонаті світу в 2008 році: апетит приходить під час їжі. Правильні слова, застосовні до хокею та плей-офф зокрема. Від гри до гри, від серії до серії потрібно йти до поставленої цілі та досягати її. Все реально. Все буде залежати від налаштування, відновлення.

Джерело: Stavkinasport.com

Поділитися: