Микита Міцкевич: «На сьогоднішній день наша задача – тільки перемога»

Захисник СК «Сокіл» – про свою кар’єру в «Юності», виступи в престижних хокейних змаганнях Європи та самих пам’ятних шайбах

Захисник СК «Сокіл» Микита Міцкевич в ексклюзивному інтерв’ю прес-службі ХСУ розповів про свою кар’єру в «Юності», перемогу на Континентальному Кубку, набутому досвіді в Лізі чемпіонів та самих пам’ятних шайбах, а також відкрив таємницю результативності амбіційної команди-новачка.

 

— Практично всю свою кар’єру Ви грали за один клуб – мінську «Юність». Як вважаєте, що потрібно хокеїсту, аби закріпитися в своєму рідному клубі та розвиватись разом з ним протагом багатьох років?

— Я вихованець «Юності». По законам Білорусі, якщо ти є вихованцем хокейного клубу, то йому належать права на гравця до досягнення ним 27 років. Тому, я не міг самостійно перейти в інші білоруську команду, тільки з дозволу клубу. Мене все влаштовувало, тому я стільки років грав. Коли мені виповнилось 27 років, я вирішив змінити не просто клуб, а чемпіонат. Переїхав в Польщу, пограв там пів сезону, а потім надійшла пропозиція з України.

Самим результативним та насиченим в Вашій кар’єрі являється сезон 2011/12, коли ви грали за «Раубичі» в Вищій лізі та набрали 29 (8+21) очок. В тому ж році в складі юнацької збірної Білорусі Ви завоювали золото на чемпіонаті світу. Якими споминами можете поділитися?

— Сезон був хороший. У нас зібралась команда до 18 років, вона називалась «Раубичі». Ми базувались під Мінському в республіканському центрі олімпійської підготовки по зимовим видам спорту. Там побудували невеликий льодовий стадіон, де ми грали. В команді були хлопці 1994/95 року народження. Тренером у нас був Васильєв Михайло Олександрович – олімпійський чемпіон та Синіцин Володимир Геннадійович. Два роки ми там жили, тренувались та навчались в школі. У мене була довіра тренера, мене часто випускали на лід, також в більшості та меншості, відчував впевненість, партнери добре допомагали, тому сезон пройшов вдало.

— Тобто це була базова команда збірної?

— Відносно, команда мінялась, але лишався кістяк з 10-ти осіб. На чемпіонат світу в Угорщину поїхав трохи інший склад – в збірну викликали гравців з МХЛ та чемпіонатів інших країн.


 Задачу виконали – потрапили в плей-офф. Для першого року це був хороший результат


В сезоні 2016/17 Ви дебютували на самому престижному європейському турнірі – Лізі чемпіонів. «Юність» пройшла груповий етап, але рахунок з суперниками – МК «Болеслав»  та «Васко Лейкерс» в результаті склав 1:1. Обидві перемоги мінчанам вдалось отримати на домашній арені. Що не вдалось на виїзді?

— Не вдалось їх обіграти, тому що у нас не вистачило майстерності. Команди демонстрували зовсім інший рівень хокею. Дома виходило краще, тому що свій стадіон, підтримка трибун, ейфорія від участі в такому турнірі. На виїзних іграх домашні команди грали зовсім по-іншому. Вони були набагато свіжіші, швидші, розумніші, тому особливо шансів на виїзді у нас не було. Виступили ми непогано, задачу виконали – потрапили в плей-офф. Для першого року це був хороший результат.

— В першій грі плей-офф «Юність» обіграла «Фрелунду» 3:2 в Мінську, але поступилась 5:0 на виїзді. Різниця закинутих шайб не дозволила команді пройти в наступний раунд. Чому не вдалось виграти на виїзді? Шведська команда стала чемпіоном, спостерігали за її подальшими матчами?

— Так, спостерігав. Звичайно, ми хотіли виграти, але це було дуже тяжко зробити. В Білорусі є ліміти на гравців: ми не могли взяти більше вікових, досвічених, а у Швеції були гравці з НХЛ, шведської та фінської ліг. Вони вийшли дуже зарядженими на перемогу. Може, нам не вистачило віри, що ми зможемо перемогти на їх домашній арені.

«Фрелунда» в цьому році не пройшла в фінал Ліги чемпіонів, поступившись «Рьогле». Дивились матчі півфіналу?

— Дивився огляди. Думав, що «Фрелунда» знову виграє турнір тому, що вони котрий рік підряд дуже добре грають на стадії плей-офф в Лізі чемпіонів. Цю команду дуже складно обіграти – вона найсильніша в Швеції. Був здивований поразці «Фрелунди», оскільки в чемпіонаті Швеції вони обіграли «Рьогле». Пора і іншим вже ставати чемпіонами.

— Як думаєте, «Рьогле» в фіналі зустрінеться з «Таппарою» (Фінляндія) чи «Ред-Буллом» (Німеччина)?

— Мені здається, що, напевне, з фінами. Хоча «Ред-Булл» теж дуже гідна команда. Коли я грав в «Юності», ми два рази з ними стикалися і ні разу їх не обіграли. Була можливість їх обіграти, ми вели в першому періоді 2:0, але за хвилину до кінця періоду нам не зарахували третю шайбу. Це нас підкосило і в наступних двох періодах нас задавили, і ми програли 2:3, а на виїзді програли вже розгромно – 0:6.

— Що згадаєте про грі німецької команди?

— У них агресивний стиль гри. В команді дуже майстерні гравці – з НХЛ, знову ж. Дуже багато силової боротьби, грають без прокатів, чудово грають в пас, бачать майданчик. Рівень майстерності гравців вище: німців в команді було 5-6 осіб, а інші – чехи, американці, канадці. А це зовсім інший рівень хокею. Команда дуже хороша, у них є можливість другий раз вийти в фінал Ліги чемпіонов. До того ж вони практично кожен рік чемпіони в Німеччині.


Я дуже хотів виграти Континентальний Кубок, тому що для мене це був би перший трофей з «Юністю»


— В сезоні 2017/18 в складі «Юності» Ви виграли Континентальний Кубок. Чи відрізнявся клас команд та рівень гри від Ліги чемпіонів?

— Однозначно, різниця в класі команд була відчутна, коли ти граєш з командами з топ-4 чемпіонатів Європи, а після з командами середнього рівня. Це як в футболі Ліга чемпіонів та Ліга Європи. В Континентальному Кубку команди були більш наближені до нашого рівня. Ми налаштовувались на кожен матч, права на помилку в цьому турнірі не було, одна поразка, і ти можеш не вийти з групи. Всі матчі були напружені – ми перемагали в одну-дві шайби, не враховуючи матч з «Шеффілдом» (7:1).

В фінальному етапі турніру, котрий проходив вже в Мінську, було ще складніше: ми закінчували матчі перемогою з різницею в одну шайбу. Головне було перемогти, грали з максимальною самовіддачею та суворо в обороні. На останній матч з «Номадом», по результатам котрого визначався чемпіон, ми вийшли зарядженими як ніколи. Ми дуже хотіли перемогти, тим більше на домашній арені. Гра була рівною, і в результаті ми змогли реалізувати свої моменти, і наш воротар (Дмитро Мільчаков, – прим.) допоміг. В результаті ми перемогли 5:2. Ця перемога запам’ятається мені як одна з самих емоційних в моїй кар’єрі.

Фото: hockey.by

— В якому турнірі отримали більше досвіду: Лізі чемпіонів чи Континентальному Кубку?

— Я навіть не знаю (сміється). В обох турнірах було дуже цікаво грати. Я дуже хотів виграти Континентальний Кубок, тому що для мене це був би перший трофей з «Юністю». Ми потрапляли в фінал національного чемпіонату, але виграти та стати чемпіонами не вдавалось.

Звичайно, якщо обирати, де виступати: в Континентальному Кубку чи Лізі чемпіонів, однозначно Ліга чемпіонів. Дуже хороший турнір, цікавий, граєш з суперниками практично на голову вище.

— Самим результативним сезоном в Лізі чемпіонів для Вас став 2019/20, в котрому Ви відзначились двома шайбами та одною результативною передачею. Яка шайба запам’яталась більше: в ворота «Оцеларжи Тршинець» (2:0) чи «Пеліканс» (2:3)?

— Напевно, все-таки «Тршинцю», тому що вона була переможною для команди та моєю першою в Лізі чемпіонів. Тоді відчував незрівнянні емоції: домашня арена, багато вболівальників. Пам’ятаю як зараз. Для мене ця шайба була практично такою ж важливою, коли я закинув свою першу шайбу в КХЛ, граючи за мінське «Динамо», котра стала переможною в матчі з «Барисом». Тоді ми виграли 2:1.

Фото: hcdinamo.by


Перше, довгоочікуване чемпіонство було самим складним


— В складі мінської команди Ви стали триразовим чемпіоном Білорусі. Серія з якою командою запам’яталась Вам більше: з «Нєманом» в 2019 чи «Шахтарем» в 2020? Яке чемпіонство було для Вас самим яскравим?

— Перше, тому що воно було самим складним. До цього ми два роки підряд в фіналі програвали «Нєману», а коли знову зустрілись в фіналі, зрозуміли, що пора брати чемпіонство. Для мене це було перше і дуже довгоочікуване чемпіонство, було дуже багато позитивних емоцій, дуже запам’яталось. Коли стали чемпіонами вдруге, було вже не так, тому що трапився ковід і вболівальників було менше. Крім того, ми знали, що в фіналі переможемо «Шахтар», знали, що чемпіонство знову буде наше.

— Поточний сезон Ви починали в польському «Заглембі». Перед стартом команда зіграла два товариських матчі: с «Тихи» (5:6) та «Катовіце» (4:2). В обох матчах Ви відзначились асистами, в сезоні оформили три результативних передачі. Чому не продовжили набирати очки?

— Їхав в Польщу грать на лідерських позиціях, перший час було все добре, грав в першій ланці набирали практично в кожному матчі очки. Коли почався чемпіонат, мене задвинули в третю ланку, де я став отримувати недостатньо ігрового часу, але в той же час продовжував старатися показувати себе. В результаті нічого не змінилось, на пряме питання до тренера чому так – не отримав конкретної відповіді. Тому задумався про зміну клубу, що в результаті і трапилось, після крайнього матчу в Польщі пішов до керівництва звільнятися та через два дні відлетів до України.


Нова команда – нові можливості


— Як приймали рішення про перехід до новоствореної команди, де знали тільки тренерський склад?

— Було не складно. Я побачив, що тренером буде білоруський спеціаліст Олег Мікульчик. Він у нас вважається іменитим та хорошим тренером. Крім того, дізнався про перехід в цю команду Сергія Костіцина та питання відпали. Нова команда – нові можливості.

— Щось чули про український чемпіонат перед приїздом?

— Чув. Знаю, що «Донбас» – команда, котра приймає участь в Лізі чемпіонів. Чув, що тут, як і в Білорусі перші три-чотири команди хорошого рівня, тому розумів, що пдоведеться працювати та напружуватись.

— Команда зібралась в рекордно короткі терміни. Вже зі свого друрого матчу в сезоні почала показувати результат та досить швидко оопинилась в трійці лідерів чемпіонату. Як вдалось швидко зігратися та почати показувати результат?

— Знайомились прямо в автобусі по дорозі на перший матч з «Маріуполем». Всі тільки приїхали, хтось не катався пару місяців, хтось взагалі в цьому сезоні не виступав. В першому матчі трохи не вийшло, не змогли реалізувати моменти, а в другому вже і воротар добре підтягнув, не пропустив, і змогли закинути шайби. Згуртувалися, знайшли спільну мову, тому і пішли перемоги. Пізніше почали тренуватись, відпрацьовувати тактику. На сьогоднішній день наша задача – тільки перемога, яка б команда проти нас не вийшла.

— Ваші матчі з «Донбасом» – самі очікувані для вболівальників. Як налаштовувалась команда на першу зустріч на домашній арені в «Терміналі» та чи змінився підхід до другої гри на виїзді?

— Перший матч ми налаштовувались дуже серйозно. Розуміли, що суперник – чемпіон, найкраща команда в Україні. Вийшли налаштовані на перемогу, але не вистачило десь дисципліни, вилучення підвели: «Донбас» закидав нам в основному в більшості. Не вистачило впевненості та зіграності. До другого матчу зігрались, але знову підвели вилучення. Невпевнено грали в своїй зоні, неправильно займали позицію, а така команда як «Донбас» помилок не пробачає.

— Чи мотивує Вас перемагати в іграх з «Донбасом» той факт, що тренери обох команд рідні брати?

— Так, звичайно. Ми розуміємо, що у них своє дербі. Хотілося б, щоб наша команда та наш тренер одержували перемогу в іграх з «Донбасом» і ми будемо старатися, щоб порадувати його, та ми і самі хочемо перемагати «Донбас». Наша головна задача – зрозуміти, як їх обігрувати, щоб, якщо ми доберемося до них в плей-офф, змогли це зробити там.

— Ви закінчили виїзну серію перемогою в матчі з «Білим Барсом» (3:0). Попередні два матчі були більш результативними – 7 та 8 закинутих шайб. Чому забили мінімум шайб? Суперник додав у грі?

— Суперник старався, вони в усіх матчах старались. В команді молоді хлопці: біжать, б’ються. Десь, мабуть, не вистачає майстерності. В третьому матчі у нас було дуже багато моментів, не менше, ніж в перших двох, просто у них добре зіграв воротар і ми зіграли більш безладно в плані реалізації.

— Попереду домашня серія з семи матчів. Як налаштовуєтесь на поєдинки? Чого очікуєте від ігор?

— Дуже серйозно готуємось: постійні тренування, пробіжки, набираємося сил, тому що у багатьох хлопців не було передсезонки, тому стараємося надолужити втрачене. Налаштовані тільки перемагати. Іншого варіанта у нас нема.

Аріна Власова

Нагадаємо, наступний матч СК «Сокіл» зіграє з «Маріуполем» 21 січня. Початок матчу – о 19:00, а пряма трансляція буде доступна на телеканалі XSPORT.

Поділитися: