Олег Микульчик: «Це виклик. Треба приїзжати та робити справу»

Двократний чемпіон України з «Донбасом-2» Олег Микульчик повертається в Україну.

Після роботи в Донецьку Микульчик-старший був асистентом головного тренера в збірній Білорусі, з котрою зайняв сьоме місце на чемпіонаті світу-2014, а також в командах КХЛ («Динамо» Мінськ, «Нєфтєхімік», «Автомобіліст») та ВХЛ («Хумо»). В ексклюзивному інтерв’ю XSPORT.ua Олег Микульчик зізнався, що радий можливості приїхати до Києва. Та обіцяє – в протистоянні з братом ніхто не буде давати слабину.

 

— Звісно, приємно, коли запрошують на роботу. Приємно як тренеру. Команду будемо створювати з нуля. Потім, коли ти створюєш цю команду, вона перемагає – це відчуття такі приємні.

 

Зараз буде непросто. Скоро вже грати, до старту чемпіонату не так багато часу. Звісно, коли є передсезонний збір, коли є товариські ігри – це одне. А тут необхідно зразу працювати. Це виклик. Треба приїздити та робити діло.

 

Якщо запросили – отже довіряють. Думаю, в Україні теж тренерів достатньо. Але зателефонували мені, це радує, це приємно.

— Згадуєте часи з «Донбасом-2», з котрим двічі ставали чемпіоном України?

— Згадую, звичайно. Хороші часи були, хороша команда. Необхідно хокей развивати.

В Україні хокей люблять так само, як і футбол. Я ж застав той час, коли і чемпіонами світу хлопці ставали, до прикладу, Валерій Ширяєв, і повні трибуни ходили до «Палацу спорту» в Києві. Хотілось би, щоб і зараз так було, повернути вболівальників. Ми ж все це робимо для народу, для вболівальників.

Тому подивимось. Будемо старатися. Зараз будемо грати проти «Донбасу». Приємно буде перемагати їх.

 

— Після тих сезонів з «Донбасом-2» Ви працювали тільки асистентом головного тренера, зараз ось консультантом тренерів молодіжних збірних Белорусі (U17-U20). Як це після досить довгої перерви знову стати головним?

 

— Нема ніякого хвилювання. Навпаки, тут навіть досвіду накопичилось. У мене було достатньо обов’язків. Звісно, головний тренер – це головний тренер, але від другого теж багато що залежить. Так що не скажу, що щось втратив. Скоріше, багато чого надбав.

Зараз ось в збірній дивишся, як тренери працюють, підказуєш їм – теж чомусь навчаєшся. Я не скажу, що це був крок назад. Завжди треба навчатися. Дивився, як інші команди тренуються. Якщо вирішиш, що ти головний тренер, і на цьому все, зупинишся, то це застій буде.

— Головний тренер «Донбасу» –Ваш брат. Наскільки принциповим буде для вас протистояння з ним, чи є якесь бажання довести, хто ліпший?

Я грав проти нього в якості хокеїста, коли закінчував кар’єру. Треба виходити та грати. Зрозуміло, у них команда вже створена, бойова, на ходу. Але ми подивимося.

Ми з ним вже спілкувалися, він телефонував, розмовляли. Мотивація завжди є, але довести, хто з нас ліпший – цього немає. Брат – це брат. Я за нього тільки  радів, коли його команда вигравала.

А так, звісно, я вважаю, що брат братом, а коли виходиш на лід, то він стає суперником, конкурентом – треба перемагати. Так і тут буде.

Йому своє діло треба доводити, мені – своє. Але в цьому нічого такого немає. Скільки подібних прикладів було в хокеї.

 

— Що можете розповісти про комплектацію складу?

 

Прізвища є, але називати їх я поки не буду. Ми проглядаємо гравців. Обов’язково треба, щоб були молоді українські хокеїсти. Необхідно виховувати гравців на перспективу. Молоді гравці повинні бути.

Думаю, іноземці теж будуть, але своїх хлопців треба більше залучати. Тільки їм працювати треба буде. Я прихильник того, щоб бачити старання. Я за те, щоб вони трудились – все в їх руках, а ми вже їм підкажемо та допоможемо.

Може майстерності не вистачати, але за рахунок роботи та бажання гравці виростають. Прикладів подібного достатньо.

Джерело: XSPORT.ua

Поділитися: